Кооперативний шутер Redfall став одним із головних релізів весни не стільки через свої ігрові якості, скільки через іменитих розробників. Усім було цікаво поглянути, як себе покаже студія Arkane у цілком новому для себе жанрі… і водночас боязко, бо левова частка рекламних матеріалів показувала дещо вкрай сумнівне як для цінника в 1400₴. Дяка, хоч є Game Pass.

У редакції PlayUA зібралися поціновувачі різних і кооперативних ігор, і лутер-шутерів, і творінь Arkane тож тим цікавіше буде поглянути, які у кого… *зітхає* ні, знаєте, не цього разу. Redfall належить тих рідкісних ігор, які викликають у нас неабияку одностайність і блискавично позбавляють сумнівів стосовно того, яку літеру пропущено в заголовку рубрики — В чи Д.

Єдиний беззаперечний плюс Redfall — вона дуже швидко дає зрозуміти, чим є насправді. Менше години. Тому навіть якщо хтось якимось дивом придбав її, то встигне повернути ще до усвідомлення свого нового статусу — Людини, Ошуканої Хуліганами.

Найгірше те, що наше перше знайомство з цим світом — неймовірно атмосферне. Це саме таке лаконічне, але дуже чіпке інтро, до якого ми звикли в іграх Arkane. Вступний ролик, зустріч із Чорним Сонцем, промови культистів у доках — все це закидує гачки кількох основних таємниць і кількома яскравими штрихами змальовує жахи цього світу. Але минає кілька хвилин, і ти розумієш, що справжні жахи цього світу — це тутешня бойова система, яка втілює все найгірше з низькобюджетних стрілянок 2010-их, “різноманітні” й “дуже захопливі” активності на мапі, “по вінця набитій” точками інтересу, “колоритні” персонажі й “свіже” поєднання напружених горорних мотивів з хіп-хопом.

Чесно, коли в деяких оглядах (тих, які зненацька поставили Redfall 7+) згадували крутий ґанплей і ставили цю в один ряд із Borderlands, хотілося просто волати від такої нахабної брехні, бо чого-чого, а бодай притомного лутер-шутера рівня першої Borderlands тут нема.

Хтось, правда, може сказати “Але ж із друзями має бути веселіше”. Будьмо відвертими: кооператив із друзями рятує будь-яку, навіть найлайнянішу гру. Проте це ні разу не підстава йти на поступки — якщо гра дозволяє вам грати самому, то фраза “з друзями веселіше” не повинна бути подорожником, яким прикривають монотонний ігролад, набридливі завдання та вбиту в зародку історію. Тим паче, що кооп у Redfall повен своїх “принад”, про які вам розкажуть далі.

Redfall — сама по собі слабенька гра в обраному жанрі, тому прикро за згаяний на неї час. Але те, що її робили творці шикарнючої Prey 2017, засмучує вдесятеро більше.

Redfall — це гра, яка зуміла вразити мене з професійного боку. Як Senior QA в ґеймдеві я не очікував НАСТІЛЬКИ поламаної гри ні в технічному, ні в логічному аспектах. Хрін би з тою сумнівною оптимізацією (на ПК з Ryzen 5900X та RTX 3090 гра таки змогла почати лагати, як скотиняка), але в кооперативі у нас менш ніж за годину поламались три найголовніші складові кооперативного шутера:

• пропав звук зброї;
• перестали працювати приціли в гвинтівках;
• після прийняття завдання гра викинула всіх з поточного сеансу в головне меню.

Що ж робить цю пригоду по-справжньому кооперативною, спитаєте ви? Те, що ці баґи завітали до всіх трьох учасників стріму, на трьох різних платформах: ПК, Xbox Series S і Series X. А от прогрес проходження кампанії — у кооперативній, на секундочку, забавці! — не синхронізується, на відміну від баґів. Він лишається у лідера лобі вашого забігу, а всі інші гравці під час “гостювання” лише прокачують своїх персонажів і їхні здібності.

Ну окей, а що з ґеймплеєм?

Він не лише абсолютно ніякий, але й неінтуітивний! Навіть на моменті туторіалу я не зміг знайти три з чотирьох ключових речей без допомоги колег, які вже награли пару годин. Після написів NVIDIA RTX та Unreal Engine при запуску гри можна було б очікувати щось на кшталт Star Wars Jedi Survivor — стильний, мальовничий світ та акуратні акценти на ключових об’єктах. Але отримуєте ви жах людини зі сенсорним перевантаженням: всього навколо багато, воно яскраве, різнокольорове і все зливається в кашу, з якої неможливо виділити хоч щось. 

Коли ж мені це вдавалось (чи я перестрівав ворогів) краще не ставало: ґанплею тут нема як явища (всі пухкалки приблизно однакові, віддачі немає ніде, різниця лише в циферках), а вороги тупі, через що навіть користуватись “крутими здібностями героїв” не хотілось (бо не дай боже вони теж зламаються, і що тоді?). Півтори години, витрачені на цей проєкт, завдали занадто сильного удару моєму психічному здоров’ю, тож я пішов реабілітовуватись у згаданий  вище Jedi Survivor, чого і вам бажаю.

Redfall — це ваш квиток на фестиваль баґів і загублених амбіцій, який дуже хочеться забути в джинсах перед пранням. Це гра, якій вдається одночасно огидно гратися, впосередковано виглядати і невпопад звучати, до того ж ламаючись при будь-якому необережному русі. І до якоїсь міри знайомитися з нею навіть весело: бігаєш собі і перевіряєш, коли ж ця порцелянова ваза візьме та й трісне. У компанії з друзями навіть можна повеселитися годинку-другу, але тільки тому, що гра доступна через Game Pass.

Для мене Redfall стала глибоким розчаруванням, адже до останнього я відмовлявся вірити, що Arkane вдасться зробити відверто погану гру. Втім, це трапилося, тож я волію перегорнути цю невдалу сторінку ігроісторії, прийняти той факт, що вряди-годи комусь вдалося обскакати Square Enix в категорії найпаскуднішого ігрорелізу року, та вирушити далі.

Redfall — це однозначно найбільше розчарування за складно-описати-який-період часу… Я не міг собі уявити, що навіть ті аспекти, в яких Arkane мала би втримати планку якості, просто не працюють. Досі не вкладається в голові, що команда з Остіна змогла зробити світ, який абсолютно нудно вивчати. За перші декілька годин проходження на найвищому рівні складності доволі невелика мапа не змогла зацікавити хоча б чимось. Мова про все: візуал; будинки-муляжі, на які хіба вистрибуй і танцюй; вороги, які банально самоусуваються, стрибаючи під ультрафіолетове світло. Я сподівався, що Arkane зможуть створити хоча би якісний штучний інтелект, проти якого доведеться підбирати певну тактику, шукати нестандартний підхід, використовувати правильно вміння тощо. Натомість я отримав противників із мізками російських солдатів. І це розчаровує найбільше. То може хоч персонажі та їхні вміння якось рятують ситуацію? На жаль, лише трохи. Redfall не викликає ентузіазму навіть тут, хоча кинути електричного патика перші декілька разів було весело. Своє ультимативне вміння задля приголомшення я використав проти одного з босів лише раз, коли він почав висмоктувати з мене соки. Всі інші випадки не потребували якогось особливого підходу. Банального відстрілу і 1-2 ротацій умінь завжди було достатньо, щоби пройти завдання.

Я дуже сподіваюся, що надалі ця структура проходження дещо урізноманітнюється, бо зараз свої враження я можу описати лише як “нудно”. Захоплені блоклокпости дозволяють запускати додаткові місії, але вони до всирачки банальні, а проміжні боси з них майже нічого особливого не показують. Випадкові місії в будинках дещо кращі через записки зі сумними історіями, але абсолютно ніяк не перекривають млявий основний сюжет. Після стартового ролика про те, що ж сталося в Редфолі, я не відчув абсолютно жодної емпатії до свого персонажа. Коли проходиш у кооперативі, то ще й не вистачає якоїсь родзинки, яка би пов’язувала героїв. Оптимізація також зараз лежить в одному саркофазі з графом Дракулою. Розказувати про це багато не хочеться, але найбільший дискомфорт з’являється, коли частота кадрів просідає одразу на 20-30 к/с. Під час стрільби це неабияк підпалює сідниці, наче я входжу в сповільнений режим.